Уінстон Черчіль сказав, що спочатку ми створюємо будинки, а потім будинки створюють нас. Фраза знайома, але як вона може уживатися в нашій свідомості, з тезою, що спочатку ми повинні розбагатіті, створити себе і тільки потім станемо спроможними створювати гарні будинки, гарну архітектуру...
Останій притцеровский лауреат Д’єбедо Франсіс Кере з країни Буркіна-Фасо, з ВВП $800 на душу населення, де проживає 20млн чоловік. І вибір журі як би натякає всьому світу, що ми забули, спочатку завжди йде архітектура. Не важливо яка економічна ситуація в країні, завжди можно збудувати гарну школу, та не просто гарну, а таку яка стане архітектурним шедевром і діти, які будуть ходити туди матимуть шанс "зробити" себе на такому ж високому рівні, на якому зроблена ця школа.
Можно зробити такий уявний експеримент:
Ти йдеш вулицями сучасного європейського міста з ВВП 50-60 тисяч на душу і архітектура тебе мотивує, ти не розумієш, а як же так воно зроблено, що все красиво настільки... Що є люди, які об'єднувались в найскладніші незрозумілі системи і влаштовували цю красу. Ти ставиш цих людей підсвідомо собі у приклад і приходячи додому тобі хочеться розвиватися та працювати, вивчати мови, подорожувати... Бути схожою дієвою частиною системи, яка спромоглась побудувати цей складний проект, як на схемі нижче:
Але коли ти йдеш містом з ввп 1-5 тис на душу населення, дивишся на асфальт з брудом, на ці жахливі панельки з кондиціонерами, розумієш точно як це було зроблено, що можна було зробити краще на місці забудовника - в тебе немає мотивації працювати, щоб стати на один рівень з системою, яка будує оці «скворешники» та закатує тротуари в асфальт нище рівня землі, щоб коли йде дощ уся грязь з землі, яка вище тротуару вимивалась та стікала тобі на ноги та під колеса...
Тож виявляється первинна архітектура, а не ввп. Спочатку ми створюємо будинки, а потім будинки створюють нас.
Kommentare